ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Нормативний акт: Закон України “Про плату за землю” № 2535-ХІІ від 03.07.92.

Об’єкт: надання земельної ділянки у користування іншій особі на певний строк для цільового використання і за орендну плату (283\97-ВР:1.18.4).

Платники: власники земельної ділянки, користувачі або орендарі.

Ставка: 1% від грошової оцінки землі; якщо такої оцінки нема - за середньою ставкою податку (1.5-63 коп. за 1 кв. м). Сума податку зростає у п’ять разів, якщо споруди на об’єктах природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення не пов’язані з використанням цих об’єктів, або на частину площ у межах перевищення норм відведення.

Органи місцевого самоврядування затверджують ставку податку в межах суми подвійної середньої ставки.

Пільги: органи місцевого самоврядування можуть зменшувати суму земельного податку для окремих платників (лише в межах коштів на спеціальних бюджетних рахунках). Від сплати земельного податку звільнено: дитячі оздоровчі заклади; громадські об’єднання інвалідів України та їх об’єднання; заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, спортивні споруди, що використовують за призначенням; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не ведуть підприємницької діяльності.

НПО, які мають пільги, сплачують плату за землю на загальних засадах на ділянки (споруди і їх частини), зайняті підпорядкованими їм підприємствами або переданими у тимчасове користування (оренду).

Санкції: за кожен день задавнення сплати податку встановлено пеню у розмірі 0.3% суми недоїмки; пеня за невчасну сплату орендної плати не може перевищувати цю ставку.

Примітка. У випадку суперечок щодо плати за спеціальне користування природними ресурсами (водою, надрами тощо), треба взяти довідку у відповідному комунальному підприємстві, що НПО не є споживачем природних ресурсів для виробничих (господарських) цілей.